Історичний нарис

Версія для друкуВерсія для друку

Утворений в березні 1923 року з СеменівськоїЗубанівської та Зайчинської (Заїчинської) волостей Хорольського повіту в складі Кременчуцької округи.

З лютого 1932 по вересень 1937 перебував у складі Харківської, а з вересня 1937 — Полтавської області.

З грудня 1962 територія району входила до складу Хорольського району.

У січні 1965 знову відновлено Семенівський район.

 

 

 Історія краю.

 

Семенівка – селище міського типу, райцентр. Розташована за 134 км від Полтави. У селищі  залізнична станція Веселий Поділ на лінії Кременчук – Ромодан.
Семенівській селищній раді підпорядковане с. Тарасівка.
В давні часи через місцевість, де пізніше з’явилась Семенівка, пролягав шлях, який називався Ромоданівським трактом і зв’язував Петербург з Кримом. По цьому тракту рухалися в Крим чумацькі валки, звідти поверталися навантажені робою і сіллю.
Вважають, що перше поселення, де стоїть зараз Семенівка, виникло десь у ХVІІ столітті. На Ромоданівському тракті з’явилось невелике поселення, що спочатку було кінно-поштовою станцією.
Землі - великі багатства - за часів шляхетського панування належали магнату Вишневецькому аж до 1654 року. Після 1654 року територія сучасної Семенівки була подарована магнатам Базилевським, а вони, в свою чергу, продали її Родзянкам. Щодо походження назви населеного пункту, то найбільш вірогідним є при¬пущення, що( населений пункт дістав цю назву після розподілу земель їх власни¬ком О. Родзянком між трьома синами. З того часу населений пункт, який дістався Семену,  почали називати Семенівкою.

Власник Семенівки Семен Родзянко, військовий канцелярист Генеральної Військової канцелярії, та його спадкоємці шляхом насильного привласнення кращих общинних земель та надмірної експлуатації значно збільшили свої землеволодіння. Наприкінці ХУІІІ ст. один з Родзянок мав у Семенівці 944 кріпаки.
У 1795 році в Семенівці був водяний млин та 4 вітряки, що належали Родзянкам.
Пізніше землі Семенівки належали поміщикам Старицьким, нащадкам Родзянків по жіночій лінії.
У першій чверті ХІХ ст. на околиці Семенівки виникла велика економія.
Тут були численні табуни коней, отари овець та гурти рогатої худоби.
До 1782 року Семенівка входила до Хорольської сотні Миргородського полку. Після ліквідації полкового устрою в 1782 році вона ввійшла  до складу Хорольського повіту Київського намісництва, а з 1802 року – до Хорольського повіту Полтавської губернії.
За указом Полтавського губернського правління 1836 року Семенівка була визначена як містечко, а з 1836 року вона стає волосним центром.
За даними 1859  року в Семенівці  налічувалося 133 двори і 812 жителів, Всіхсвятська церква (1769, нова 1909), поштова станція, три ярмарки на рік.
В 1863 році Семенівка стає волосним центром. До складу волості входили також населені пункти Очеретувате, Устимівка, Веселий Поділ, Паніванівка, Вербки, Великі Липняги, Малі Липняги, Герасимівка, Вереміївка, Замулівка, Іванівка, Миколаївками
За даними 1859 року в Семенівці налічувалося 133 двори і 812 жителів.
Після селянської реформи 329 ревізьких душ одержали нижчий земельний наділ. Але й за нього селяни мусили відбувати панщину в розмірі 4905 літніх та 3052 зимових чоловічих робочих днів, тобто по 13 літніх та 7 зимових днів за кожну десятину, замість грошового податку — 1213 карбованців. З волі поміщика семенівські селяни перейшли на викуп у серпні 1864 року. Протягом 49 років вони мали викупити 452 десятини землі. Крім того, вони мали протягом 5 років сплатити поміщку.3451  карбованець.
Реформа 1861 року, звільнивши селян від кріпосної залежності, не полегшила їхньої долі. Кращі землі поміщик залишив собі, а селянам були виділені найгірші вигони, випаси, ліси, водопої — все це, як і раніше належало поміщику Землі поміщика клином врізалися в надільну землю, збільшуючи черезсмужжя, яке здавна душило селян. Більшість селян розорялась, жила в безпросвітних злиднях і мимоволі потрапляла в кабалу до поміщиків і куркулів.
Не поліпшила реформа і правового становища селян. Старицьких не позба¬вили влади над їх колишніми кріпаками. Нарівні із службовими особами сільського управління вони мали право скликати сільські сходи, відхиляти кандидатуру во¬лосного писаря тощо.

 

Зростання кількості господарств та населення супроводжувалось збільшенням безземельних та малоземельних селяни. Так, у 1885 році 57 господарств не мали орної землі (в 7 господарствах не було навіть садиби); від 1 до 3 десятин мали 54лч 2по господарства, а від 3 до 6 десятин — 51 господарство.
У той же час Семенівському поміщику Сгарицькому належало тільки орної землі 1560 десятин. У селі з'явилось також 4 куркульських господарства, де була зосереджена  значна кількість землі.
Відомо, що для забезпечення середньої селянської сім'ї продуктами харчу¬вання необхідно було мати 3 десятини орної землі та на задоволення інших госпо¬дарських потреб стільки ж. Отже, з 166 селянських господарств Семенівки 111, або 69,4 проц. не були навіть мінімально забезпечені власною землею, тому мали орендувати її у поміщика або заробляти на стороні. При такому становищі понад 60 проц. господарств орендували 234 десятини поміщицької та куркульської землі.
Про  зростаюче  безземелля  і  малоземелля  селян  свідчило також  скорочення угідь для випасу худоби. Так, якщо в 1880 році в Семенівці під пасовиськом було50 десятин землі, то через 5 років, у 1885 році,— тільки 23 десятини. Через це селяни мусили орендувати у поміщика 70 десятин сіножатей за відробіток (вони мали скосити та зібрати сіно з 125 десятин поміщицької землі).

В 1885-1888 роках будувалася залізниця Кременчуг – Ромни через Семенівку довжиною 200 верств. На цій лінії біля Семенівки була збудована в цей час станція Веселий Поділ.
В 1894 році збудовано олійницю, а в 1909 році групою німецьких підприємців був збудований біля станції Веселий Поділ великий млин «Віра».
В 1910-1912 рр. в Семенівці побудовано три парові млини та дві олійниці. В 1912 році петербурзьким підприємцем Темновим був  організований завод по переробці м’яса свійської птиці.
8 листопада 1896 р. була відкрита перша бібліотека.
На 1901 рік Хорольський повіт поділявся на 7 медичних дільниць: Семенівська, Криворудська та Рокитнянська волості були віднесені до другої дільниці, яка містилась в Семенівці.
Поразка революції 1905-1907 років обумовила ще більші утиски поміщиками та куркулями збіднілого селянства та наймитства.
Звістку, про повалення царя в лютому 1917 року семенівці зустріли схвально.
Наприкінці січня 1918 року в Семенівці було проголошено Радянську владу.
У роки громадянської війни на території Семенівки діяв місцевий партизанський загін.
1918 року в Семенівку прийшли окупанти. У будинку Старицького вони розмістили свій штаб.
Волосний виконком організував боротьбу з ворогом.
У трудні післяреволюційні часи країна напружувала всі сили для остаточного розгрому білогвардійців.
В 1920 році створені перші профспілкові організації радторгслужбовців та райземлісу, організаторами їх були І.А. Крамаренко та І.В.Біленко.
У відповідності з постановою Президії ВУЦВКу від 7 березня 1923 року було створено Семенівський район, Кременчуцької округи. На той час районний центр мав поштове відділення, лікарню, три парові машини, профшколу, дві трудові політехнічні школи, дитячий будинок.
Перша трудова артіль у Семенівці виникла ще в 1922 році. Називалась вона «Нове поле» і об’єднувала 8 селянських господарств. В 1926 році артіль одержала від держави перший трактор «Фордзон».
Масовий колгоспний рух у Семенівському районі розпочався наприкінці 20-х на початку 30-х років.
У 1929 році в Семенівці було створено машинотракторну станцію (МТС).
Навесні 1928 року розпочалося будівництво цукрозаводу. Завод став до ладу в 1930 році.
В 1938 році Семенівка стала селищем міського типу.
Мирну працю людей порушує напад фашистської Німеччини на нашу Батьківщину 22 червня  1941 року. В серпні 1941 року була демонтована і вивезена в Середню Азію частина обладнання цукрозаводу, евакуювалися МТС, колгоспні тваринницькі стада.
12 вересня 1941 року фашисти окупували Семенівку. У селищі діяла підпільна група, якою керував Павло Олександрович Зінченко.
Члени групи підірвали німецький поїзд, вивели з ладу на одну добу залізницю Кременчук-Ромодан., два рази підпалювали на станції Веселий Поділ сіно, приготовлене для відправки у Німеччину.
Члени групи допомагали у визволенні військовополонених з табору, розміщеного на території Веселоподільського цукрозаводу, розповсюджували листівки, вели агітацію серед населення і ін.
За підрахунками селищної ради 1392 жителі Семенівки бились на фронтах проти німецько-фашистських загарбників.
Терор фашистів дійшов крайніх меж: в селищі було розстріляно 86 осіб, серед яких були беззахисні діти, жінки, підлітки, старі. Більше 130 юнаків і дівчат було силоміць  вивезено в Німеччину. Селищу завдано збитків на 40 млн. крб.
23 вересня 1943 року війська 1235-го стрілецького полку визволили Семенівку від фашистської неволі.
Населення активно включилось у відбудову зруйнованого війною народного господарства.Не було техніки, не вистачало тяглової сили, майже вся худоба колгоспу була вивезена, або знищена фашистами. Люди працювали з винятковим ентузіазмом. З часу визволення і до 1січня 1944 року колгосп ім. Чапаєва здав державі 9154 пудів хліба, 1135 кг м’яса, 3474 пуди картоплі, багато сіна, овочів.
Всі сили жителіі Семенівки спрямували на відбудову промислових об’єктів. Ще тривала війна, а цукрозавод вже втупив до ладу і давав 400  пудів на добу цукру армії і населенню.
Багато уваги приділялось житловому будівництву.
За короткий час трудівники селища не тільки відбудували господарство, а й добилися дальших успіхів у розвитку економіки.
У 1963 році Семенівку підключили до Кремгесу.
Відома Семенівка на Полтавщині високими врожаями цукрових буряків `та зернових культур.
Проходить час, міняється колишня Семенівка. Дуже багато зросла вона і в кількісному складі населення, в економічному, культурному та політичному відношенні. З колишнього села за роки  виростає мальовниче містечко.
Східна частина селища омивається продовгуватим озером Крива Руда.

На території селища діють дитячий садок, 2 навчально-виховних комплекси, бібліотека, краєзнавчий музей, Будинок культури, Будинок школяра,  5 аптек, центральна районна лікарня ( на 150 ліжок), санітарно-епідеміологічна станція, стадіон, державне підприємство ветеринарної медицини, широка мережа торговельних підприємств, Всіхсвятська церква, молитовний будинок релігійної громади Церкви Християн Віри Євангельської.

 

Герб  Семенівщини
   Основою герба є щит. Загальна  форма  щита відповідає  малому  гербу України  та Полтавщини. Верхня площа щита  синього кольору, нижня – жовтого, елементи  символіки  прапора  України. 
    Поєднання синього і жовтого кольорів – символ миру і достатку ( чисте  небо  над  пшеничним  полем).
    У жовтому полі зображено  колосся ( сніп), хліб, рушник, гілки калини, які уособлюють  природне багатство, родючість землі, працьовитість і гордість  її мешканців, національні традиції краю.
    У синьому  полі зображено козацький хрест – символ вічності, духовності, святості. Основним символом  прапора Лубенського полку (ХVІІІ ст.)
    Зорі – знак Чумацького шляху, який проходив через наш  край.
     Вінчає герб стилізоване зображення корони та напис «Семенівщина» .
     Герб Семенівщини  символізує мир і творчу  працю, спорідненість  поколінь.

Прапор  Семенівщини
   Прапор має співвідношення сторін 2 : 3 . З метою поєднання з символікою області  в поданому варіанті  колір прапора  запропоновано  синім  у поєднанні з  голубим і білим.
   Біло – голубі  хвилі – символіка Сули і Хоролу.
Козацький Хрест – символ  вічності, святості. Основний символ прапора Лубенського полку ( ХVІІІ ст..).
 

Наверх ↑